"Пока у нас не будет работать система детского баскетбола, мы не сможем идти вперед"

Інтерв'ю наставника "Черкаських Мавп" Володимира Холопова

Нещодавно в Чернівцях побував відомий український баскетболіст Володимир Холопов, який ставав чемпіоном України у складі команд «Будівельник» (Київ) та МБК «Одеса». Володимир також одягав футболку національної збірної нашої держави. Зараз Володимир Холопов працює головним тренером клубу вищої ліги «Черкаські мавпи». Перебуваючи в нашому місті (Чернівцях), наставник черкаської команди поспілкувався з кореспондентом «Погляду».

«Будівельник» перемагав із вітчизняними гравцями»

- Володимире, ще за союзних часів Ви поїхали грати в Болгарію. Чим запам’ятався цей період?

- Це дуже давня історія. Я вирушив до Болгарії ще 1989 року. Тоді я був студентом. Коли мені виповнилося 19 років, то я, напевно, став одним із перших наших баскетболістів, які поїхали грати у закордонний клуб. Зараз у нас перспективними вважаються ті баскетболісти, яким ще немає двадцяти п’яти. А раніше казали дуже просто: хто не заграв до 20 років, той не заграє ніколи. Сьогодні ми возимося з гравцями, які старші 25 років.

У Болгарії я відіграв півтора сезони. Після демобілізації з армії півроку виступав у клубі «Академік» (Софія). Ми потрапили у вісімку кращих команд. А вже у другому сезоні захищав кольори колективу «Спартак» (Плевен). Цей колектив посів 4 сходинку в чемпіонаті. Для «Спартака» це був не найкращий результат, бо ця команда прагнула зайняти третє місце. Я ж поїхав із Болгарії, бо виникла необхідність закінчити четвертий курс інституту. Щобільше, в Україні розпочав активно розвиватися баскетбол. У нас з'явився свій чемпіонат. Я повернувся у київський СКА, а потім перейшов у «Будівельник».

- У «Будівельнику» Ви стали багаторазовим чемпіоном України…

- У нас була дуже хороша команда. Ми п’ять разів поспіль здобували першу сходинку. Тоді не було легіонерів, а «Будівельник» давав результат. Ми навіть вдало виступали в єврокубках. На міжнародній арені також вдало виступав БК «Київ», але ж за нього грали 10-11 легіонерів. А коли я став виступати за армійців Києва, то ми у Кубку Корача дійшли до чвертьфіналу, де програли французькому «Ліможу», який і виграв цей почесний трофей. Це було одно з найбільших досягнень українських клубів. Я ще раз підкреслюю: у нас не було легіонерів. «Будівельник» перемагав із вітчизняними гравцями.

- Чим зараз займаються баскетболісти, які разом із Вами виступали в «Будівельнику»?

- На жаль, ціла плеяда гравців, які завершили виступи на баскетбольному майданчику, не можуть знайти роботу. У нас не дуже шанують людей, які віддали багато років українському баскетболу. Усі хочуть одразу досягти результату та надають перевагу тренерові – легіонеру. Він везе з собою своїх помічників. Це велика проблема нашого баскетболу. Якщо ми не будемо виховувати своїх тренерів, то у нас ніколи не з'являться сильні вітчизняні фахівці, а працюватимуть варяги, які вирішуватимуть свої комерційні завдання. На мій погляд, не буде у нас і міцних клубів, бо жоден легіонер не зацікавлений у цьому. Його, насамперед, цікавить швидкий заробіток. Він приїздить сюди, заробляє гроші, а згодом вирушає додому.

Я постійно спілкуюся з Ігорем Молчановим, Ігорем Харченком, Сашком Окунським. На жаль, зараз вони шукають себе у якомусь бізнесі. Знайти себе у цій сфері діяльності їм надзвичайно важко. Ми ж не бізнесмени, а баскетболісти. Нам набагато легше займатися тим, що ми знаємо.

- У популярній київській команді Ви виступали під керівництвом відомих фахівців Заурбека Хромаєва та Геннадія Защука…

- Мені гралося добре під керівництвом усіх тренерів. Я не конфліктна людина. А працював із Хромаєвим, Защуком, Гуревичем, Подковировим, Лебединцевим, Вороніним… Найголовніше, щоби тренер міг пояснити гравцеві те, що від нього вимагається. У мене завжди було взаєморозуміння з тренерами.

- Ви завершили кар’єру гравця у 32 роки. Чи не зарано перервалися Ваші виступи?

- Я не зміг грати через травми. У мене був вивих плеча, надрив м’яза… Виникла необхідність шукати себе в іншій іпостасі. До речі, коли завершив кар’єру гравця, то впродовж двох років не мав роботи. Шукав себе у різних бізнес – проектах, у яких нічого не розумів. Врешті – решт, знайшлася людина, яка мене підтримала. Це мій близький друг, який взяв мене на роботу. Однак, з друзями треба дружити, а не, так би мовити, «мати».

Щойно у мене виникла можливість заробляти гроші тим, що знаю, я пішов у студентську команду. Вона спочатку виступала в першій лізі, а потім ми вийшли у вищій дивізіон. Тодішній мій колектив мав назву «Легпром» та був фарм – клубом «Будівельника». Я працював разом із Женею Мурзіним. Мій товариш Андрій Бусигін запросив мене працювати своїм помічником, а згодом Андрій Подковиров запропонував стати його асистентом у «Черкаських мавпах».

Я попрацював із Андрієм півтора роки, а потім допомагав такому сильному тренерові, як Йовіца Арсіч, який є представником югославської школи баскетболу. У цього фахівця можна було багато чому навчитися. Я намагався запам’ятати все те, що він казав. Арсіч був тренером збірної Македонії, яка потрапляла у десятку кращих команд Європи. У нього я вчився організації команди, керуванню колективом, дисципліні. Дисципліна – це найголовніше, що повинно бути в колективі. Геннадій Защук часто нам казав, що порядок б'є клас. Я з ним погоджуюся на сто відсотків. Якщо є дисципліна та порядок у колективі, то існує можливість обіграти будь-яку команду. Не можна сказати, що це дасть результат у плей-офф із 5 матчів, бо там на перший план вийде майстерність. Однак, якщо у тебе слабкіша команда, то за наявності дисципліни можна дати короткочасний результат.

«Сьогодні дуже проблематично створити сильну збірну України»

- Володимире, чи зможемо ми побачити команду «Черкаські мавпи» у вітчизняній Суперлізі?

- Президент нашого клубу Сергій Одарич сказав у пресі, що ми прагнемо грати в Суперлізі. За положенням, подати документи для участі у Суперлізі треба до 1 лютого. Ми вже зробили це. Ми чекаємо рішення керівництва Суперліги. Хотілося б того, щоби ми отримали позитивну відповідь. У Черкасах баскетбол люблять. На наші матчі збирається повний зал. І все ж, матчі у вищій лізі мають вже не такий ажіотаж. Люди вже трохи розбалувані великим баскетболом. Вони бачили навіть єврокубкові матчі. У гості до «Черкаських мавп» приїжджали такі відомі вітчизняні команди, як «Азовмаш», БК «Київ»… Зрозуміло, що вболівальникам цікавіше буде подивитися матчі за участю цих команд. Зараз на поєдинки «Черкаських мавп» ходять 500-700 глядачів. Це теж непогано.

- Ви виступали за національну збірну України. З яких причин наша команда зараз не може досягти вагомих успіхів?

- Раніше національна збірна України базувалася на гравцях «Будівельника». До баскетболістів «Будівельника» додавалися кращі гравці з Одеси, іншого столичного клубу «Денді-Баскет». До збірної також залучалися Окунський, Лохманчук, який виступав у Італії. Результат приносило те, що багато років грали разом. Впродовж шести сезонів ми однією командою виступали в «Будівельнику». Це дуже великий строк. Погравши пліч-о-пліч тривалий час, ти починаєш розуміти партнера, так би мовити, з півслова.

"Поки у нас не працюватиме система дитячого баскетболу, 

то ми не зможемо йти вперед"
 

Зараз у нас немає базової команди. Гравці більш-менш пристойного класу виступають у закордонних клубах. Сьогодні дуже проблематично зібрати сильну збірну України.

- Вітчизняні клуби часто-густо роблять ставку на іноземних гравців. Як ставитеся до запрошення у наші команди легіонерів?

- Велика кількість легіонерів пов’язана з комерцією. Керівники клубів хочуть досягати результатів не тільки у вітчизняній Суперлізі, але й у єврокубках. Зараз ми маємо великі проблеми через те, що у 90-х роках не працювали дитячо-юнацькі спортивні школи. Думаю, що зараз у нас немає багато дитячих тренерів, які були баскетболістами. Якщо ви хочете, щоби ті ж Окунський, Харченко та Молчанов пішли у баскетбол, то платіть їм пристойні кошти. Зробити гідну зарплату дитячому тренерові ніхто не хоче. Людина, яка провела багато років у баскетболі, не хоче працювати за прожитковий мінімум. Це серйозна проблема нашого баскетболу. Поки у нас не працюватиме система дитячого баскетболу, то ми не зможемо йти вперед.

А запрошення легіонерів – це рішення господарів клубу. За положенням змагань, можна залучати шість іноземних гравців. Багато хто так і робить. Це може дати результат клубові, однак на другий план відходять інтереси збірної України. Вітчизняні баскетболісти часто–густо залишаються на лавці. Скільки би гравець не тренувався, він не прогресуватиме до того часу, поки не отримає достатнього ігрового часу. Ти можеш знати теорію баскетболу, однак якщо не будеш регулярно виконувати кидок, то ніколи не навчишся закидати.

- Володимире, які враження залишилися від перебування у Чернівцях?

- Я приємно здивований самим містом. У Чернівцях не був давно. Востаннє я тут побував багато років тому. Моя команда брала участь у якихось дитячих змаганнях. Чесно кажучи, я не знав, що у Вас є понад 10 штучних полів, функціонують тренажерні зали, боулінг-клуби, фітнес-центри.

Чернівці – спортивне місто. Щодо баскетболу, то не треба дивитися на тих, хто позаду, а необхідно прагнути до кращого. Треба створити таку інфраструктуру клубу, яка без проблем могла б перейти до Суперліги та приймати єврокубкові турніри. Для цього чернівецька команда повинна мати у своєму розпорядженні кращий зал. Якщо місто допомагатиме клубові, то він матиме непогану перспективу. У «Стрібі» виступають молоді гравці, які непогано підготовлені у фізичному плані та мають бажання грати в баскетбол. Просто з хлопцями треба постійно працювати.

Хочеться того, щоби команда з Чернівців досягла вагомих результатів. Це, звісно, приверне велику увагу до баскетболу. Свого часу про Черкаси я знав лише те, що є таке місто на карті України. Зараз у цьому місті є «Черкаські мавпи». Ви не уявляєте собі те, що відбувається в Черкасах! У нас є приблизно 10 дитячих секцій, а вболівальники йдуть на баскетбол, купують атрибутику клубу. У наш час дитина не повинна опинятися на вулиці. Діти мусять знайти собі місце у спортивній секції. Баскетбол – це найкращий вид спорту для розвитку особистості, розумових здібностей. Я хочу побажати чернівчанам, щоб у Вас був такий баскетбольний бум, як 7 років тому в Черкасах. Тоді розпочала виступи команда «Черкаські Мавпи».


Довідка

Володимир ХОЛОПОВ народився 21 вересня 1970 року в Києві. Виступав у командах СКА (Київ) – 1988, БК «Академік» (Софія, Болгарія) – 1989-1990, БК «Спартак» (Плевен, Болгарія) – 1990 -1991, ЦСКА (Київ) – 1991-1992, 1998-2000, МБК «Будівельник» (Київ) – 1992-1998, МБК «Одеса» - 2000-2002.


Восьмиразовий чемпіон України, виступав за національну збірну нашої держави. 2006 року став другим тренером «Черкаських Мавп». З середини 2008 року – головний тренер черкаської команди. У сезоні-2009/2010 став рекордсменом українського баскетболу. Володимир Холопов – єдиний тренер, якому вдалося виграти будь-який чемпіонат України серед професійних команд, не програвши жодного (!) матчу.

http://www.mavpabasket.com/